Надзвичайні «Незвичайні посиденьки»: в Аджамці кілька років працює жіночий клуб
Проводити час з користю для себе та оточуючих вміють учасниці клубу
«Незвичайні посиденьки» з Аджамки. Веселих, енергійних,
талановитих та активних панянок об’єднала Світлана Володимирівна
Кравченко-Єфімова.
Під час інтерв’ю пані Світлана хвилювалася про головне – аби ні про кого не забути. Вона щиро та з особливим теплом розповіла про кожну з тих, хто робить життя привітнішим та яскравішим для оточуючих.
- Займаємося різними питаннями. У нас завжди є план роботи – збираємося, складаємо програму, але життя вносить свої корективи, як от карантин, до прикладу. Нині наближається свято 8 Березня. У нас в Аджамці є Будинок сімейного типу для літніх людей «Затишна оселя». Ми можемо виготовити подарунки своїми руками, зібрати для них допомогу – солодощі, консервацію. Також підготуємо гумористичний номер та й підемо їх провідаємо. А коли не було карантину, ми брали участь в різних концертах, готували гумористичні сценки. Власними руками виготовляли заморозку для наших воїнів – ліпили вареники. В «Затишній оселі» помили вікна. Одягнулися у народні костюми, підготували ігри та пішли в дитячий садочок на фольклорне дійство «Зустріч весни». Провели час з дітьми, навчили їх робити писанки. Дітям цікаво і нам. У школу ходили на канікулах – показували, як раніше люди проводили вільний час, в які ігри грали. Разом згадували та обговорювали історичні події. Брали участь у Шевченківських читаннях, готувалися до Дня мами. Завжди по-особливому вітаємо з днем народження наших односельців. Чому по-особливому? Бо завжди це робимо з артистизмом, і костюми підбираємо, і номери різні готуємо.
- Ви хотіли розповісти про кожну з учасниць. Ну що ж, які вони, ваші колежанки?
- Ви
знаєте, кожна особлива і варта того, щоб про неї розповісти.
Марія Єфімчук Миколаївна була соціальним працівником. Усіх нас навчила,
як я кажу «зарядила», вишивкою бісером. Завдяки їй я тепер взагалі дуже багато
вишиваю. Ми безліч виробів зробили – і з трави, і з квітів засушених і з інших
матеріалів. У неї завжди повна голова ідей.
Жовна Олена Іванівна, заслужена вчителька України. Допомагає складати сценарії, пише вірші, співає пісні. Їй 77 років, але вона у нас такий «живчик». Ми з неї беремо приклад. Вона ніколи не впадає у відчай. У неї по життю такий девіз – «Дівчата, будемо жити!».
Кравченко Світлана Володимирівна, заслужений працівник освіти. Завжди активна і компанійська.
Куроп’ятник Алла Федорівна, продавець. Хоч і працювала у магазині, але була сором’язлива завжди. Зараз вона розквітла, в ній відкрилася лірична душа.
Монастирська Любов Василівна, бібліотекар. Все у неї в руках «горить».
Протасова Галина Леонідівна багато створює картин, своїми руками виготовляє цукерки і печиво, всілякі декоративні вироби і нас цьому навчає.
Бойко Ольга Валентинівна у минулому вихователька, завідуюча дитячим садком.
Суковач Людмила Богданівна, бухгалтер. Перша наша танцюристка, як ми кажемо. Коли розучуємо танці, у неї завжди виходить найкраще.
Ярошенка Ліда Григорівна, бібліотекар. Її, на жаль, серед нас вже немає.
Сліпець Людмила Миколаївна – дуже хоче, щоб ми поставили якусь сценку-драму, але в нас немає мужчин. Її тягне до художньої самодіяльності.
Харченко Ольга Іванівна, колишня вчителька.
Ярошенко Ольга Петрівна, працівниця сільради.
Бабич Лариса Станіславівна, завклубом.
Кудря Тамара Іванівна, колишня вчителька. Любить дуже читати вірші, з душею в образ входить. Живе тим, що створює.
- Якось я подумала, що треба людей згуртувати. Як вийшла на пенсію, хотіла чимось займатися. Підійшла до Сліпець Надії Миколаївни і запропонувала збиратися, бо побачила у Фейсбуці, що існують такі групи, які збираються і якимись корисними справами займаються. А вона каже: я із задоволенням, давайте запросимо ще Кудрю Тамару Іванівну і Жовну Олену Іванівну та й поговоримо про те, що ми будемо робити. Отак спочатку ми зібралися в чотирьох. Олена Жовна навіть гімн написала про нас. І так по-трохи почали збиратися. Спочатку планували раз у місяць, а потім зустрічалися кожного понеділка, а як треба, то і частіше. А коли була заборона через карантин, то вже не могли дочекатися. Але вже дозволили, то відновимо свою активну діяльність.
- Пані Світлано, пам’ятаєте, коли зібралися вперше, скільки років з того часу минуло?
- Мабуть, вже три роки є, а може і більше, точно не пам’ятаю.
- Звідки така оригінальна назва, чия ідея?
- Я сказала дівчатам, ми ж не будемо просто сидіти без діла, а будемо чимось займатися. Я сама людина творча, пропрацювала в дитячому садочку 43 роки. Думала, що б його придумати цікавенького? Вже тоді активно користувалася інтернетом і десь побачила таке слово, яке запало в душу – «посиденьки». А тоді запропонувала – давайте або «надзвичайні» або «незвичайні». Олена Іванівна Жовна, вчителька української мови зауважила, що «надзвичайні» не зовсім підходить, тому краще «незвичайні». Ось і з’явилася така назва – «Незвичайні посиденьки». Сільська голова наша, Тетяна Зайченко, каже: та ви ж у нас «надзвичайні», а не «незвичайні».
Записала Ася Цуркан, фото з фейсбук-профілю пані Світлани
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?