Сімейна пара з ВІЛ: «Ми будемо пити ліки, головне, щоб він жив»
Тарас і Мирослава готувалися відзначати чергову річницю весілля. Разом – п'ятнадцять років, є син підліток, будинок і сад. Здається, все як мало бути. Однак в один момент дізналися про ВІЛ.
Самопочуття Тараса почало раптово погіршуватися. Висока температура, слабкість, задишка. Він звернувся до лікаря-інфекціоніста. Після огляду його направили здати тести на ВІЛ-інфекцію і гепатит.
- До мене в кабінет вони прийшли удвох. Безпорадні і розгублені. Трималися за руки. Дружина його втішала. Я запитала, чи бажає Тарас протестуватися у присутності Мирослави. Він погодився, адже потребував її підтримки. Тест на гепатит був негативний, а от на ВІЛ-інфекцію - позитивним. Я пояснила, що потрібне ще підтвердження результатів СД-4. Та враховуючи клінічні показання, швидше за все результат буде позитивним. У них шок і сльози! Так завжди буває. Перше питання від дружини: «Він помре?». Я заспокоюю і розповідаю про доступне безкоштовне АРТ-лікування. Вони нормально реагують і кажуть: «Ми будемо пити ліки, головне, щоб він жив», - розповідає соціальна працівниця проєкту HealthLink у Долинську Ірина Радченко.
Тест запропонували пройти дружині Тараса, оскільки найпоширеніший шлях передачі ВІЛ-інфекції – статевий.
- У неї були негативні результати. Після цього я їх скерувала знову до лікаря-інфекціоніста у Кіровоградський обласний СНІД-центр, де чоловіка оперативно обстежили на СД-4. Обом призначили АРТ-терапію. Йому – з метою лікування, їй – з метою профілактики, адже вони проживали статевим шляхом, і жінка потенційно могла інфікуватися. Я тоді провела бесіду з Тарасом щодо важливості прийому АРТ-препаратів, з Мирославою - щодо подальшого обстеження на ВІЛ через три місяці і шість. При першому консультуванні я вкладаю мінімум інформації. Тому наполягаю на подальших зустрічах і телефонних дзвінках, якщо виникають будь-які запитання, - продовжує розповідь Ірина Радченко, яка із жовтня взяла цю сімейну пару під соціальний супровід.
Мирослава не запитувала чоловіка, як він інфікувався. Сказала відкрито: «Я його люблю. Тому не хочу знати більше, ніж знаю зараз. У нього ВІЛ. З цим діагнозом живуть люди, це не страшно. Кількість наших обіймів чи поцілунків не зменшилася. Відколи чоловік почав приймати АРТ-лікування, його самопочуття покращилося. Ми й надалі плануємо спільне майбутнє, виховуємо сина підлітка і акцентуємо увагу на захищених статевих стосунках. Цього року у нас п’ятнадцята річниця сімейного життя. Ми запросимо родичів і друзів. І я вкотре зізнаюся чоловіку, як сильно я його люблю».
Тарас і Мирослава відчувають якісний соціальний супровід, завдячують своєму соціальному працівнику Ірині Радченко, що підтримала у потрібний момент. Для них питань-табу не існує ні в прийомі АРТ-препаратів, ні в лікуванні, та й загалом в житті.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?