Сучасні бібліотекарі оберігають друковане слово, займаються книгоношенням і розуміються в новітніх технологіях
Сьогодні інтернет-видання «Аджамка.Інфо» познайомить вас з двома унікальними бібліотекарками – Любов’ю Монастирською та Лідією Ярошенко. Більше 30-ти років ці пані віддано займаються своє справою в Аджамській бібліотеці– передають відвідувачам свою любов до книги і вірять, що друковане слово продовжує виховувати цілі покоління.
- Про
історію бібліотеки відомо багато. В цьому році, ми вирахували, було сторіччя
від дня її заснування. У 20-их роках минулого століття у селі Аджамка вже
працювала бібліотека. Хоча перед цим були ще хати-читальні, церковні бібліотеки.
Але у 20-му році вже офіційно було задокументовано, що це бібліотека, районна.
І працювало тут дуже багато людей, всі їхні прізвища задокументовані.
- Чи багато екземплярів в сільській
бібліотеці і взагалі, як поповнюєте книжковий фонд?
- Наш
фонд налічує понад 10 800 екземплярів. Для нашої бібліотеки ніби й
достатньо. Але ми регулярно отримуємо книги з обмінного фонду, і з обласного. Є
подаровані місцевими мешканцями села. Цього року вже більше 100 книг
подарували, будемо їх оформляти. Ну і сільська рада виділяє зі свого бюджету.
Цього року на періодику, яку ми виписуємо отримали 20 тисяч з сільського
бюджету, а 10 – на поповнення фонду.
- У карантин бібліотеку, звичайно, відвідують менше. Більшість наших читачів люди старшого віку, які просто бояться ходити в громадські місця. Але, разом з тим, таки ідуть. Навіть під час карантину. Коли ми були зачинені, люди нам телефонували, і ми їм виносили книги. І попід хатами ходили, займалися книгоношенням, бо люди просили, їм треба чимось займатися. Одним словом, не так активно, як без карантину, але йдуть.
- Читають фантастику, історичну літературу. Є у нас і сучасне фентезі. От люди похилого віку читають любовні романи, а молодь, в основному, по шкільній програмі книги беруть, юнацтво звертається вже більше до класики. У нас також прекрасний дитячий фонд.
- З книжковим фондом та уподобаннями ваших відвідувачів розібралися. А що на рахунок ремонту самого приміщення бібліотеки?
- Аджамська бібліотека розташовується в приміщенні сільської ради, на першому поверсі, тому за ремонт ми не хвилюємося. Два роки тому було встановлено пластикові вікна, зроблено ремонт – все за рахунок бюджету сільської ради. Тому за це ми спокійні.
- Які заходи проводите в бібліотеці? Хоча, звісно, в карантин, певно без масових зібрань.
- Ви
знаєте, у нас приміщення невелике. Площа не дозволяє проводити заходи, але до
карантину ми робили це за межами бібліотеки, в будинку культури. У нас є
спільний проект – клуб за інтересами «Незвичайні посиденьки». Збираються,
переважно, жіночки, кому за 60 і трохи молодші. Ми проводили багато
різноманітних заходів. А зараз заборонено.
- В бібліотеці я працюю з 1985 року.
- Це неймовірно! 35 років! Вперше зустрічаю бібліотекарку з таким стажем.
- Так, я майже все життя пропрацювала тут. Спочатку була завідуючою бібліотеки. А після Перебудови тут стало два бібліотекаря – дорослого відділу і дитячого. Це моя справа! Мені тут подобається, мені хочеться сюди йти, як додому. Працювати з людьми, з книгами.
- Ніде правди діти, я працюю в бібліотеці з травня 1979-го року. Мене взяли на роботу молодою дівчиною в Аджамську сільську бібліотеку №3, що розташовувалася у великому Будинку культури, його зараз вже майже немає. В 2002-му році мене перевели на роботу в дитячий відділ Аджамської сільської бібліотеки №2. Вона вважається центральною.
- Це справді дивовижно. В Аджамській бібліотеці працюють унікальні жінки. Такий стаж роботи для будь-якої професії – рідкість. Вам точно є з чим порівнювати популярність книги раніше і як воно є зараз. Лідіє Григорівно, як гадаєте, книги взагалі зараз потрібні? Чи гаджети таки їх витіснили повністю?
- Я не
можу сказати, що зовсім витіснили. Так, старшим діткам, яким 12-13 років,
цікавіші комп’ютери і телефони. Але маленьким, починаючи з колиски, батьки,
бабусі і дідусі листають книжечки і показують тваринок і багато іншого
цікавого, так знайомлять зі світом. Не може витіснити комп’ютер книжку. У нас в
бібліотеці є навіть дитячий куточок, особливий простір. У нас тут є м’які
іграшки, великі і маленькі. Якщо батьки прийшли в сільську раду, можуть нам
залишити дитинку, ми наглядаємо, вона собі грається. Є у нас дуже стара валіза,
там лежать різноманітні конструктори, з яким малюки складають неймовірні речі.
Такі вони фантазери, що я вам не можу передати. Іноді батьки навіть не можуть
забрати дитину з бібліотеки. Тому нам немає чого боятися – нам є з ким
працювати.
- В умовах карантину я не можу піти в наші садочки – «Веселку» і «Білочку». Зазвичай, ми багато заходів приводимо там, знайомимо дітей з книжками. Але не тепер. Я не можу піти і в школу, познайомити першокласників з нашою літературою. Ми не можемо запросити нікого на екскурсію в бібліотеку. Зараз в такі умови ми поставлені. Але, я переконана, все налагодиться і буде, як раніше. Ми продовжимо співпрацювати з дитячими з вчителями і вихователями. Нас завжди запрошують на уроки патріотичного виховання, уроки мужності та екології. Багато чого у нас було, є і, я сподіваюся, буде.
- Це прекрасно, що в селі працює бібліотека,
яку відвідують люди, не забувають по книги.
- Ні-ні,
не забувають, ми про це нагадуємо.
- Наскільки я знаю, не дивлячись на те, що
ваша бібліотека сільська, ви сучасні бібліотекарі, ведете власну сторінку в соцмережі.
- Так, ми
маємо власну сторінку у Фейсбуці – Аджамська сільська бібліотека. Там регулярно
з’являється наша інформація, запрошуємо всіх приєднуватися, ми раді підписникам
в мережі інтернет.
Записала Ася Цуркан, фото надали співрозмовниці
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?